Урок мужності.
              Вихованці гуртка «Туристсько-краєзнавчий» (керівник Ленінець Г.В.) перегорнули нову трагічну сторінку в літописі Великої  Вітчизняної війни, відкривши для себе ім’я героя-земляка Федора Окатенка.
              Край Запорізький – це сама історія. Тут насправді переймаєшся духом нестримного Дніпра, солодким повітрям козацької вольниці, повагою до стійкості вікових дубів – велетнів. Ця земля народжувала героїв, чиї подвиги навіки залишаться в пам’яті народній.
              Мальовниче село Водяне Камянсько - Дніпровського району, яке розкинулося на березі Каховського водосховища має багату героїчну історію. Та прославив своє село на всю Україну в роки Другої світової війни його мешканець Герой Радянського Союзу Федір Олексійович Окатенко, простий, скромний матрос Чорноморського флоту, який проявив військову доблесть при визволенні м. Миколаєва.
              Про подвиг Федора Окатенка вихованці Григорія Володимировича дізналися під час екскурсії до Водянської СШ № 1, яка носить ім’я героя і де знаходиться шкільний музей, присвячений Ф.О. Окатенку.
             Їх було 55 -  бійців окремого батальйону морської піхоти Одеської воєнно-морської бази Чорноморського флоту, які вночі 26 березня 1944 року на рибацьких баркасах по Бузькому лиману вирушили в бік Миколаєва.
             Завдання перед ними ставилося конкретне: добравшись до місця призначення, висадитись на березі, посіяти паніку і допомогти наступаючим радянським військам визволити Миколаїв. З десантниками було ще 12 саперів і місцевий житель, який став провідником.
             Ніч на 26 березня була дощовою і вітряною. Великі хвилі Південного Бугу, що розливався від поводі, раз за разом розгойдували старі човни. Сім човнів, борючись із течією і сильним дощем, повільно підіймались по річці, на передньому човні разом з командиром Ольшанським був місцевий рибалка Андрій Андреєв, який добровільно погодився супроводжувати десант у тил ворога (він і став 68-м у загоні десантників). Вітер посилювався, човни час від часу накривало хвилями. Доводилось безперервно відливати воду касками. Та десантники в напруженій боротьбі із стихією мужньо продовжували долати 15-кілометровий водний шлях. Серед них був і Федір Окатенко.
             Перед світанком мокрі, стомлені десантники минули вхід у порт і непомітно висадились у районі елеватора. Розвідники безшумно знімали німецьких вартових. Сапери-гвардійці перевіряли шлях, оберігаючи моряків від мін. Загін розділився та зайняв три розташованих на пагорбі портових споруди.
             Вранці біля цієї позиції зав'язалися запеклі бої. Спочатку сюди вирушило близько сотні німецьких солдат, та майже всі були знищені шквальним вогнем. Атака швидко захлинулась. Німецьке командування було серйозно стурбоване. До елеватора було кинуто другий, а з часом і третій батальйон. Комендант міста виставив проти моряків у першій половині дня 26 березня до 2000 солдат і офіцерів. Підтягнуто артилерію, викликані танки. Атаки тривали одна за одною.
              Гармати і танки противників били по будинках, де засів десант, прямою наводкою. Вогнемети надсилали у вікна струми вогню, та ніщо не могло зломити бойового духу десантників. Близько опівдня 26 березня у розпалі бою радист загону передав таку радіограму: "Ми, бійці і офіцери, моряки загону Ольшанського, клянемося Батьківщині, що за місто Миколаїв будемо битися до останньої краплі крові, не шкодуючи життя".
              Десантники дотримали свою клятву. Ворог був безсилий подолати опір жмені героїчних воїнів, проти яких було кинуто майже цілий німецький полк. Надвечір пішов дощ. Бійці змінювали один одного, під час перерв вони перев'язували рани, готували зброю та боєприпаси, знали, що вночі німці не ведуть боїв, а тільки зрідка пострілюють. Ніч пройшла відносно спокійно. Моряки чекали наступу 28-ї армії. Але ні 26, ні 27 березня армія у наступ піти не змогла.
              У другій половині дня 27 березня загону прийшлось особливо тяжко - бій тривав до вечора майже без перериву. Їх залишалось вже небагато. Федір був вже поранений, але продовжував вести вогонь з автомата.
             Фашисти посилили мінометний обстріл. А потім почали закидати споруду димовими шашками з якоюсь отруйною речовиною. Вона викликала ослаблення всього організму, втомлюваність і сон. Бійці стійко перенесли і цю атаку. Федір Окатенко був вже тричі поранений , майже втрачав свідомість, але автомат з рук не випускав.
              В будівлю полетіли гранати. Одна з них розірвалася поруч з Окатенком. Герой загинув з автоматом в руках.
             Дві доби загін вів кровопролитні бої , відбив 18 запеклих атак противника , знищивши при цьому до 700 солдатів і офіцерів ворога. Під час останньої атаки фашисти застосували танки- вогнемети й отруйні речовини . Але ніщо не змогло зломити опір десантників , примусити їх скласти зброю. Вони з честю виконали бойову задачу.. Героїчно полягли всі офіцери , всі старшини , сержанти і багато червонофлотців. Героїчно загинув і матрос Ф. А. Окатенко .
             Похований у братській могилі в місті Миколаїв у сквері 68 -ми десантників.
             Звістка про їх подвиг рознеслася по всій армії , по всій країні. Верховний Головнокомандувач наказав усіх учасників десанту представити до звання Героя Радянського Союзу.
            Війна з кожним днем відходить у минуле, і багато хто не пам'ятає, та й не знає про події тих років, тисячі перемог на всіх фронтах, з яких і склалася велика перемога. Саме тому й потрібні такі зустрічі, щоб імена героїв не загубилися у нашому буремному повсякденні, щоб молоде покоління розуміло кому воно зобов’язане мирним небом над головою.